Політична криза, що триває в Україні, не буде подолана після проведення дострокових виборів. Політики зосередились виключно на «політичній» складові кризи, залишаючи поза увагою її «правову» сторону. На нашу думку, слід говорити про політико-правову кризу, адже саме відсутність чіткої правової регламентації дій ключових державних інституцій була каталізатором загострення політичного протистояння.

Саме по собі політичне протистояння є нормальним явищем та дозволяє кожній політичні силі відстоювати свої переконання. Але все це повинно відбуватись за певними «правилами гри», визначеними в Конституції та законах. Якщо правила гри невизначені, кожна сторона починає трактувати їх на свою користь, а згодом і взагалі не дотримуватись жодних правил.

Недотримання законів, а в іншому випадку вибіркове застосування закону на свою користь (яскравий приклад звільнення Генпрокурора С.Піскуна) призводить до руйнування правової бази держави. Це є прямою загрозою існування держави, адже наявність норм права та можливості забезпечити їх виконання всіма членами суспільства є основною ознакою держави. За її відсутності, неможливо говорити про будь-яку модель розвитку держави. Органи влади такої держави позбавлені найбільш ефективного механізму впливу на суспільні процеси – норми права, обов’язкової для виконання всіма учасниками правовідносин без виключень.

Тому держава створює спеціальні органи, обов’язком яких є контроль за дотримання правових норм та запровадження покарання у випадку їх порушень. Державні органи повинні всіляко підтримувати авторитет правових норм, перш за все власною поведінкою. В цьому світлі дивним видаються дії державних органів України, які самі порушують норми права, відповідно, нівелюючи свій вплив на державні процеси. Та найбільш небезпечним є не саме по собі порушення Конституції та законів, а відсутність покарання за таке порушення, що призводить до викривлення правової свідомості. Йдеться про те, що у випадку систематичного порушення правила, саме порушення стає загальноприйнятним правилом.

Це можна прослідкувати на прикладі порушення народними депутатами ч. 3 ст. 84 Конституції України, яка передбачає, що голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Систематичне порушення цієї норм призвело до того, що на даний момент вважається цілком нормальним голосування одним народним депутатом за декількох своїх колег. І вже ніхто не дивується, що за присутності 50-60 народних депутатів у сесійній залі результати голосування показують 250. Таким чином приймаються загальнообов’язкові до виконання закони. За бажання, більшу частину прийнятих за останні роки законів можна визнати неконституційними, адже порушення процедури прийняття закону тягне його неконституційність.

Саме недотримання законів призвело до дискредитації Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури України та й загалом судової системи держави. Тому перевибори до Верховної Ради України не вирішать цих проблем, вони не відновлять довіру до Конституційного Суду чи судів загальної юрисдикції. Найгірше, в результаті виборів не відбудеться оновлення персонального складу парламенту і нові-старі депутати і далі будуть порушувати Конституцію та приймати неконституційні закони.

Першочерговим завданням політиків повинно бути відновлення авторитету основних підвалин держави, а саме Конституції та законів, покликаних регулювати найважливіші суспільні відносини, та судової і правоохоронної системи, покликаної захищати Конституцію та закони від будь-яких посягань, перш за все з боку високопосадовців.

Намагаючись розв’язати тільки політичну кризу, ми ризикуємо ніколи не вийти з кризи правової.