Поправка Джексона – Веніка відома всім, хто час від часу дивиться новини по телебаченню. Далеко не всі чітко розуміють її зміст, але імена американських парламентарів, що її ініціювали, відомі всім.

До Верховної Ради України також інколи надходять звернення від громадян з проханням зазначати в назвах законодавчих актів імена їх авторів для того, щоб було зрозуміло, який саме народний обранець є автором відповідного закону.

З іншого боку, сталою практикою в апараті парламенту є впевненість в тому, що законопроект, прийнятий в першому читанні “є власністю Верховної Ради”. Очевидно, інтелектуальною. Як обґрунтування використовується відсутність в народного депутата, що ініціював законопроект, права відкликати його з цього моменту (прийняття за основу).

Зауважимо, що Цивільний кодекс України у статті 2 серед учасників цивільних відносин називає фізичних та юридичних осіб, державу Україну, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Далі, у статті 318 ГКУ закріплено, що суб’єктами права власності є “Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу”. З цього випливає, що Український народ є учасником цивільних відносин, хоча у зазначеній статті 2 ГКУ про цього суб’єкта мова не йде.

Відповідно до статті 75 Конституції України, “єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”.

Парламент не є юридичною особою, нею є апарат Верховної Ради, який здійснює всі необхідні господарські та організаційні дії для забезпечення діяльності парламенту. З цього випливає висновок, що парламент не може бути суб’єктом цивільних відносин, і, відповідно, авторського права.

З іншого боку, частина друга статті 326 ГКУ встановлює, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Тобто для реалізації цього механізму слід було б визнати законопроект, прийнятий в першому читанні, державною власністю.

Відповідно до частини першої статті 93 Конституції України, “право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України”.

Регламент Верховної Ради України розрізняє “суб’єктів права законодавчої ініціативи” (ст.ст. 89, 109), “ініціатора внесення законопроекту” (ст. 88), “представника суб’єкта права законодавчої ініціативи” (ст.ст. 85, 88), “авторів законопроекту” (ст.ст. 86, 94).

Причому стаття 94 Регламенту чітко розрізняє ініціаторів внесення законопроекту, закріплюючи вимогу наявності їх підписів на законопроекті, та “авторів, які розробляли законопроект”, відомості про яких наводяться у супровідних документах до законопроекту.

Зауважимо, що це стосується законопроектів, які подаються на розгляд парламенту за процедурою першого читання. При підготовці законопроекту до другого і наступних читань це не передбачено, оскільки Регламент у відповідних нормах не містить жодного згадування про авторів пропозицій чи поправок.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

У свою чергу, об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Причому прямо зазначено, що видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру  (закони,  укази,  постанови...).

Як бачимо, на проекти законів ця заборона не поширюється.

Отже, законопроект, як “інший твір” (п. 17 частини першої статті 8 Закону) може бути об’єктом авторського права.

ГКУ серед об’єктів права інтелектуальної власності називає (ст. 420):

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);
• виконання;
• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
• комерційні таємниці.

Як бачимо, в цьому переліку досить важко побачити такий вид твору, як законопроект. У свою чергу, “інші твори” закріплені статтею 433 ГКУ серед об’єктів авторського права. При цьому авторське право не поширюється на ідеї.

Проаналізуємо можливість реалізації прав інтелектуальної власності на законопроект. Ці права поділяються на майнові та немайнові.

Що стосується других (немайнових), то такі права, як право  на  визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, цілком можуть бути реалізовані стосовно такого об’єкта, як законопроект. Більше того, ГКУ (стаття 438) встановлює таке право автора, як право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо, або навпаки забороняти це робити.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

• право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
• виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на виключне використання законопроекту сьогодні не реалізоване, оскільки законопроекти, що не пройшли у парламенті, можуть бути з успіхом використані членами парламенту наступного скликання. Тут постає питання про те, що можна вважати законопроектом.

Відповідно до статті 84 Регламенту Верховної Ради України, право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради:

• проектів законів, постанов;
• проектів актів Верховної Ради;
• пропозицій до законопроектів;
• поправок до законопроектів.

Оскільки Регламентом встановлено, що “законопроект подається до Верховної Ради ...“, очевидно, що законопроект як об’єкт існує ще до його реєстрації відповідним підрозділом апарату ВРУ. Тобто законопроектом можна вважати низку документів, підготовлених відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України та інших правових актів, прийнятих на його виконання.

Як було зазначено вище, законотворча процедура не знає такого суб’єкта, як автор поправки або пропозиції до законопроекту, хоча службова документація в апараті Верховної Ради такі поняття активно використовує.

Отже, спеціальні норми, які б дозволяли захищати права інтелектуальної власності на поправки та пропозиції до законопроектів, на сьогодні відсутні.

Що стосується права дозволяти використання об’єкта, то можна стверджувати, що автор законопроекту дозволяє використовувати свій твір, реєструючи його у встановленому Регламентом порядку, оскільки основним варіантом використання законопроекту є його внесення до Верховної Ради. Втім, цей шлях не є єдиним. Як видається, створити законопроект, як цілісний твір може будь-яка особа. Надалі, як автор цього твору та суб’єкт прав інтелектуальної власності на нього, вона може розпорядитися ним будь-яким не забороненим чинним законодавством способом. Так, існує практика створення законопроектів фахівцями на замовлення суб’єктів права законодавчої ініціативи. В цьому випадку автор законопроекту та ініціатор його внесення не співпадатимуть.

Майже не реалізовано право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Так, Регламент  Верховної Ради встановлює заборону на розгляд альтернативних законопроектів, якщо один з них був прийнятий за основу. Очевидно, що цей порядок не має нічого спільного з питаннями реалізації прав інтелектуальної власності. Відсутня в спеціальному законодавстві й заборона на подання до парламенту законопроекту, який раніше вносився іншим ініціатором. До речі, Регламент як правовий акт на сьогодні не відповідає конституційним вимогам до нього, оскільки затверджений лише постановою, а не законом.

Зауважимо, що законопроект навряд чи можна вважати службовим твором, під яким розуміють твір, створений автором у порядку виконання
службових обов'язків відповідно до службового завдання чи
трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Якщо казати про народних депутатів України, то вони володіють правом законодавчої ініціативи, а не обов’язком. Те ж стосується й інших суб’єктів.

В цілому, можна говорити про те, що стосовно поширення норм про авторське право на такий об’єкт, як законопроекти, чинне законодавство залишає чимало місця для припущень. Очевидною є необхідність більш чіткого правового регулювання в цьому сегменті правовідносин. На нашу думку, це дозволить певним чином дисциплінувати суб’єктів права законодавчої ініціативи, змусить їх утримуватися від відвертого плагіату, та більш відповідально підходити до того, які законопроекти вони вносять на розгляд парламенту від свого імені. З іншого боку, специфіка законотворчої діяльності вимагає ретельного співставлення норм цивільного та конституційного права з метою недопущення механічного поширення чинних цивільно-правових норм на законопроекти.